Антибіотикотерапія

Лікарську форму антибіотика підбирає лікар на основі стану пацієнта, його віку, здатності самостійно ковтати, а також з огляду на характеристики препарату й збудника. Здебільшого дітям призначають антибіотики у вигляді суспензій, порошків або гранул для приготування суспензій, таблеток чи капсул. Пероральний шлях введення — пріоритетний, оскільки він за ефективністю не поступається ін’єкційному, однак є комфортнішим для дитини. Призначати ін’єкції доцільно лише за певних клінічних ситуацій, наприклад, за тяжких чи невідкладних станів, коли пероральний прийом неможливий.

Згідно зі Стандартом (https://tinyurl.com/2veb2unc) медичної допомоги «Раціональне застосування антибактеріальних і антифунгальних препаратів з лікувальною та профілактичною метою», лікарі не мають права делегувати виконання ін’єкцій батькам, опікунам чи родичам у домашніх умовах. Ін’єкції повинен виконувати виключно медичний працівник!

Медикам закладів охорони здоров’я, що надають первинну (амбулаторно-поліклінічну) медичну допомогу, заборонено призначати ін’єкційні лікарські форми антибактеріальних препаратів, включно з внутрішньом’язовим введенням, за винятком показань, визначених чинними галузевими стандартами медичної допомоги.

Коли лікар може замінити ін’єкції на таблетки чи суспензії

Антибіотикотерапія може розпочинатися з ін’єкційної форми антибіотика, проте лікар має змінити її на пероральну форму препарату щойно це стане можливим клінічно з урахуванням таких критеріїв:

лікування інфекції все ще триває і потребує продовження антибіотикотерапії;

є доступна оральна форма препарату;

температура тіла дитини тримається на рівні 36,0–37,1 °C протягом 1–2 діб без жарознижувальних;

загальний стан стабільний: дитина у свідомості, тиск і пульс у нормі, дихає нормально;

запалення зменшилось (лабораторні показники запалення повернулися до норми або знизились більше ніж на 50%);

дитина може ковтати та/або отримує достатнє харчування (повне або хоча б половину добової норми);

новонародженому вже більш як 28 днів;

батьки (або сам пацієнт) готові дотримуватись призначеного лікування.

Такий підхід, коли антибіотик спочатку вводиться парентерально, а після покращення стану пацієнта та стабілізації симптомів лікування продовжується ентерально за допомогою того самого або еквівалентного препарату, називають деескалацією. Вона дозволяє зменшити дискомфорт для дитини і ризик ускладнень, пов’язаних з ін’єкціями (подразнення, гематоми тощо) без зниження ефективності лікування, а також дозволити подальше лікування вдома.